Підписуйтесь та отримуйте корисну інформацію одразу ж на свою пошту.

Записи с меткой: економіка

Ринкова економіка

Привіт, шановні читачі нашого блогу. Сьогодні, як і обіцяв в попередньому матеріалі, я розповім про те, що таке ринкова економіка, поговоримо про її недоліки та переваги.

Ринкова економіка — це модель економічного розвитку, заснована на механізмі вільного (ринкового) формування попиту на товари і послуги. У країнах з ринковою економікою основні економічні процеси регулюються ринком, а не державою, однак, держава в якійсь мірі теж може виступати регулятором, наприклад, в стратегічно важливих галузях економіки. Органи влади в цьому випадку не є головними «двигунами» економіки, але приймають закони, які сприятимуть її оптимальному розвитку (наприклад, в області трудового права, підприємницької діяльності, антимонопольного регулювання і т.д.).

Для ринкової економіки характерне переважання приватного бізнесу над державним. Основу економіки тут становить здорова конкуренція, яка і стимулює економічний розвиток. При цьому якась частка бізнесу може залишатися і в руках держави (як правило, це стратегічно важливі підприємства), і навіть ця частка може бути досить великою, все залежить від країни.

ринкова економіка

ринкова економіка

Однак, ринкова економіка передбачає передачу державних підприємств приватним інвесторам- це всім відома приватизація. Основу ринкової економіки становлять не тільки виробничі, але і торгові підприємства. Причому, один і той же товар, поки він надійде від безпосереднього виробника до безпосереднього споживача, може перепродуватися кілька разів, кожен раз «обростаючи» все більшою націнкою.

При ринковій економіці пропозиція товарів і послуг завжди більш різноманітна, ніж при планово-розподільчій. Також більш різноманітний і попит: жителі самостійно визначаються з тим, якими товарами і послугами користуватися. Все це є хорошим стимулом для постійного розвитку: підприємства борються за клієнтів, удосконалюючи технології виробництва, якість товарів та послуг, якість обслуговування. З іншого боку, така конкурентна боротьба неминуче призводить і до витіснення з ринку слабких представників бізнесу сильнішими, тобто, до банкрутства.

Ціни при ринковій економіці теж встановлюються ринком, виходячи з попиту та пропозиції. Тому нерідко виникають ситуації, коли певні товари і послуги недоступні в фінансовому плані для деяких, бідніших верств населення, якщо на них вистачає попиту з боку багатших верств. Так ми плавно підійшли до того, що в країнах з ринковою економікою доходи населення не будуть розподілятися рівномірно, як в країнах з плановою. Тут і підприємства платять різним співробітникам різну зарплату, таку, яку вважають економічно доцільною, і кожна людина має можливість створити свій власний бізнес і заробляти більше. При ринковій економіці у людини більше можливостей, але не кожна здатна ними скористатися.

При ринковій економіці підприємства створюються заради отримання прибутку, а не заради створення робочих місць, тому гостріше стоїть проблема безробіття: особливо в кризові періоди вона може досягати дуже високих позначок. Також при ринковій економіці спостерігаються інфляції або дефляції чого практично немає при плановій.

Розглянемо ключові переваги і недоліки ринкової економіки. Ринкова економіка: переваги.

1. Боротьба за якість товарів і послуг. Висока конкуренція стимулює постійне підвищення якості, впровадження нових технологій, тобто, високий рівень розвитку як у виробництві, так і в торгівлі.

2. Відсутність дефіциту. Якщо є попит на який-небудь товар або послугу, то дефіцит цього продукту малоймовірний: завжди знайдуться представники бізнесу, які захочуть заробити на цьому попиті.

З. Мінімум збиткових підприємств. При ринковій економіці власник (будь то держава або ж приватний інвестор) навряд чи будуть довго утримувати і фінансувати збиткове підприємство. Такі підприємства або закриваються або перепродуються.

4. Можливості для розвитку і самореалізації громадян, наявність вибору. У країнах з ринковою економікою завжди набагато більше вибору напрямків розвитку та самореалізації для її громадян. Кожен має право сам вирішувати, ким йому бути, де працювати, чи розвивати свій бізнес, куди інвестувати і т.д., тоді як при плановій економіці приватний бізнес та інвестиції в принципі практично недоступні і єдиний варіант заробітку — це традиційна робота на дядю.

Ринкова економіка: недоліки.

1. Наявність безробіття. Причому, воно може бути досить високим, 10-20% працездатного населення і більш. Кількість робочих місць регулюється переважно ситуацією на ринках.

2. Імовірність перевиробництва. При ринковій економіці періодично можна спостерігати явище, яке отримало назву «криза перевиробництва». Це коли в певній галузі виробляється занадто багато товарів або послуг, які не знаходять збуту. Як наслідок — падіння цін, банкрутство підприємств, скорочення робочих місць й інші негативні явища в економіці.

До країн з ринковою економікою відносяться всі країни, крім тих, що перераховані в попередньому матеріалі «планова економіка». Різниця в тому, що ринкова економіка в різних країнах має різний рівень розвитку. Наприклад, в США, Німеччині, Японії, Швейцарії вона розвинена на дуже високому рівні, а в Україні, Білорусі перебуває в ще досить «незрілому» стані. Тому і економічні проблеми в цих країнах різні.

Загалом то, я думаю, що вже і так в цілому зрозуміло, чим відрізняється планова економіка від ринкової, однак, хочу сформулювати головну відмінність:

• Ринкова економіка заснована на механізмі вільного формування попиту і пропозиції, а при плановій економіці ці чинники визначаються адміністративно.

Тепер ви знаєте, чим відрізняються планова і ринкова економіка. На закінчення хочу сказати, що в багатьох країнах (як я вже наводив в прикладах) економічні моделі мають ознаки обох типів. Але звичайно, якщо дивитися в світовому масштабі, то ринкова економіка суттєво переважає, і вже довела свою ефективність та переваги в порівнянні із плановою.

Планова економіка

Вирішив написати статтю про те, що таке планова економіка, а в наступному матеріалі розповім вже про ринкову економіку. На сьогоднішній день ми живемо в умовах ринкової економіки, проте ще на земній кулі є країни, в яких збереглася планова економіка чи економіка змішаного типу, що включає в себе риси обох цих систем з переважанням планової.

Найбільш розвинені країни світу тривалий час розвивали свої економічні системи за ринковими принципами і їхні нинішні успіхи та досягнення в економічному розвитку — кращий показник ефективності таких систем. У пострадянських країнах ринкова економіка зародилася порівняно недавно — після розпаду Союзу і вона поки що багато в чому далека від класичних ринкових моделей, на те є різні причини. При цьому існують люди, які стверджують, що планова економіка ефективніша ринкової, як правило, вони з числа тих, хто ностальгує за СРСР — в економічній моделі цієї держави були свої плюси.

планова економіка

планова економіка

У цій статті я розгляну що таке планова економіка в своєму традиційному розумінні, в чому її переваги та недоліки. Планова економіка — це модель економічного розвитку, при якій попит на товари і послуги та їх пропозиція визначаються органами державної влади і не залежать від ситуації на ринку.
Тобто, при плановій економіці держоргани, що відповідають за економіку країни,визначають:

• Які товари та послуги виробляти;
• Скільки цих товарів і послуг виробляти;
• Коли виробляти ці товари і послуги;
• Де (на яких підприємствах) виробляти ці товари і послуги;
• Якими мають бути ці товари і послуги (стандарти якості).

Більш повно цю модель називають «планово-розподільна економіка»,
тому що держава планує і розподіляє між суб’єктами господарювання всі ці показники. Також можна зустріти назву «командна економіка»- все визначається командами «зверху».

Для розрахунку всіх цих параметрів органи влади відштовхуються від двох чинників:

1. Статистичні дані (кількість населення, кількість підприємств різноманітних сфер і т.д.).

2. Політичні завдання та принципи, ідеологія (що влада вважає за необхідне розвивати в державі, а що — ні).

При плановій економіці всі підприємства країни переважно державної форми власності, розвивати приватний бізнес, який орієнтується на попит і пропозицію, не має сенсу, а часто це і заборонено. Так само в країнах з плановою економікою або повністю заборонена, або знаходиться на вкрай низькому рівні розвитку індивідуальна підприємницька діяльність громадян: люди зайняті тільки в роботі на державних підприємствах.

Головна причина заборони приватного бізнесу полягає в тому, що він буде порушувати встановлені державою норми виробництва товарів і послуг, що для планової економіки неприпустимо. У країнах з плановою економікою немає ринкової конкуренції: одні підприємства не прагнуть у чомусь бути краще, ніж інші — їм це просто не потрібно. Тому всі підприємства випускають приблизно однакову продукцію, що відповідає нормам, встановленим державою.

Поняття «конкуренція» часто підміняється змагальною системою, коли підприємства змагаються один з одним за встановленими державою правилами, наприклад, за критерієм обсягу випущеної продукції. Підприємство-переможець в цьому випадку отримує заохочення у вигляді якоїсь державної нагороди, а його співробітники теж можуть отримати заохочення за загальний результат. Але таке заохочення не обов’язково носить матеріальний характер, а може бути представлено, наприклад, у вигляді путівок на відпочинок (тобто, фактично, для забезпечення роботою інших підприємств).

При плановій економіці завжди яскраво виражено і регулювання цін на товари та послуги державою. При чому, ціни формуються не попитом і пропозицією на ринку, а на основі статистики потреб громадян або підприємств, що користуються цими товарами і послугами. А ці потреби також диктує держава, виходячи зі своєї політичної ідеології.

Одна з найважливіших особливостей планової економіки — її соціальна орієнтованість. Наприклад, нові підприємства тут можуть створюватися не тому, що є потреба у виробництві товарів або послуг, а тому, що є потреба створити нові робочі місця. Заробітні плати, пенсії та інші доходи громадян при плановій економіці приблизно рівні. Наприклад, керівник підприємства може отримувати зарплату на 20-30% вище, ніж співробітники на нижчих посадах цього ж підприємства, а пенсія може бути відсотків на 10 нижча, ніж зарплата.

Розглянемо основні переваги та недоліки планової економіки:

1. Соціальна справедливість. При плановій економіці всі люди знаходяться в приблизно рівному становищі. Доходи підприємства майже рівнозначно розподіляються між його працівниками. Всі люди мають приблизно рівні фінансові можливості. Товари та послуги приблизно в рівній мірі розподіляються по регіонах країни і між її громадянами.

2. Мінімальне безробіття. Показники зайнятості населення при планово-розподільчій економіці близькі до 100%, тому що і зайнятість входить в число показників, що плануються і розподіляються державою.

3. Відсутність криз надвиробництва. Імовірність таких ситуацій мінімальна, товарів і послуг виробляється приблизно стільки, скільки їх необхідно, виходячи з статистики споживання, тому надлишок споживання практично виключений.

Планова економіка: недоліки.

1. Втрати в якості товарів і послуг. Через відсутність конкуренції підприємства не борються за клієнтів, тому і не дбають про підвищення якості вироблених продуктів. До того ж, країни з плановою економікою зазвичай відстають у технологічному розвитку: знову ж таки, основна причина — відсутність конкуренції і боротьби за ринки збуту.

2. Дефіцит певних товарів і послуг. Розрахунок попиту органами влади ніколи не може бути досконалим, крім того, не варто забувати, що є й ідеологічні принципи (ось ці товари і послуги потрібні, а ці- ні). Тому на певні групи товарів і послуг часто можна спостерігати дефіцит.

З. Збитковість підприємств. При плановій економіці багато підприємств працюють у збиток, тому що не можуть самі регулювати ціну на продукцію, визначати обсяги виробництва, шукати варіанти більш дешевої сировини, регулювати зарплати співробітників й інші витрати. Такі підприємства фінансуються (дотуються) з державних та місцевих бюджетів, а це чималі витрати.

Показовим прикладом країн з плановою економікою можна вважати Радянський Союз. На сьогоднішній день планова економіка в чистому вигляді залишилася тільки в Північній Кореї і трохи менше — на Кубі. Однак, окремі її елементи (державне планування і розподіл в окремих галузях виробництва) зберігаються ще в ряді країн: Індії, Китаї, В’єтнамі і навіть в деяких країнах Західної Європи: Норвегії, Бельгії, Франції, Фінляндії.

Що ж, ми розглянули, що таке планова економіка, її переваги та недоліки. Наступного разу я розповім вам про те, що таке ринкова економіка.

Що таке дефляція?

Продовжимо розглядати важливі процес і явища економіки країни і сьогодні поговоримо про те, що таке дефляція. Прочитавши цю статтю, ви дізнаєтеся суть і поняття дефляції, причини, які її викликають, яким явищем можна вважати дефляцію: позитивним чи негативним, які її наслідки і т.д. Крім усього іншого, я приведу найбільш яскраві історичні приклади дефляції.

Дефляція — це процес збільшення вартості грошей, при якому вартість товарів і послуг в їх вираженні зменшується. Дефляція — процес, протилежний всім нам відомої інфляції. При цьому явищі збільшується купівельна спроможність грошей (а купівельна спроможність населення — не обов’язково, і може навіть падати — про це трохи далі). При дефляції відбувається падіння індексу цін (в різних країнах цей показник може називатися по різному і має багато різновидів).

дефляція

дефляція

Простими словами, ціни на товари і послуги при дефляції поступово в цілому знижуються. Дефляція надає найбільший ефект на економіку, якщо вона носить тривалий характер: наприклад, визначається за підсумками року, або навіть триває кілька років. Такі випадки можна зустріти нечасто, але вони були.

На практиці дефляцію часто можна спостерігати короткостроково, наприклад, в окремі місяці або квартали, коли відбувається розрахунок індексу споживчих цін. При цьому в річному вираженні все одно виходить інфляція. Наприклад, 1 квартал — приріст індексу цін 1,5% (інфляція), 2 квартал — падіння індексу цін 0,8% (дефляція), 3 квартал — падіння індексу цін 0,5% (дефляція), 4 квартал — зростання індексу цін 1% (інфляція). В цілому за підсумками року інфляція 1,5¬0,8¬0,5 + 1 = 1,2%.

Розглянемо основні причини дефляції: чим може бути викликаний цей процесс:

1. Зростання попиту на готівкові та безготівкові гроші. Коли з якихось причин люди починають менше витрачати гроші, а зберігають їх готівкою або в банках — грошей в обігу стає менше, значить, їхyz цінність збільшується, що сприяє дефляції.

2. Зниження обсягів кредитування. Якщо банки починають видавати менше кредитів — це теж зменшує кількість грошей в обігу і може викликати дефляцію.

3. Зростання виробництва. У тому випадку, якщо воно не супроводжується збільшенням грошової маси, збільшенням реальних доходів населення — це може викликати дефляцію.

4. Адміністративні заходи держави. Держава, виходячи зі своєї економічної політики, може приймати певні рішення, що ведуть до зниження грошової маси, в т.ч. і регулювати все те, що перераховано вище. Зазвичай такі заходи вживаються для боротьби з інфляцією, але якщо з ними «переборщити» — це може викликати і зворотний процес.

У наших умовах на пострадянському просторі всі вищевказані причини дефляції можуть здатися неправдоподібними, але у нас і економіка має зовсім інший рівень розвитку. У країнах з більш сильною економікою дефляція спостерігається досить часто.

Якщо запитати нашого простого обивателя: «Дефляція — це добре чи погано?», більшість скажуть, що добре. Багато просто мріють про ситуацію, при якій ціни б не росли постійно а, навпаки, падали. Але насправді, дефляція надає на економіку не менш згубний вплив, ніж сильна інфляція, а в багатьох випадках — навіть і більше згубний. Дефляція — це важлива ознака того, що економіка держави знаходиться в циклі спаду або навіть дна.

Розглянемо основні негативні наслідки дефляції:

1. Падіння споживчого попиту. У період дефляції актуальним стає т.зв. принцип відкладеного попиту: люди не купують товари і послуги, а чекають, коли вони подешевшають ще сильніше. Це одночасно викликає ще більше сильне падіння цін. Спіраль закручується.

2. Падіння виробництва. Коли падає попит — за законом попиту і пропозиції неминуче падає і пропозиція, губляться ринки збуту.

3. Банкрутство і скорочення підприємств. Не кожен бізнес здатний «утриматися на плаву» в умовах дефляції, тому на багатьох підприємствах відбуваються скорочення, а інші і зовсім закриваються.

4. Зниження доходів населення. Проблеми в бізнесі неминуче відбиваються і на людях, які в ньому задіяні. Роботодавці починають менше платити співробітникам.

5. Зростання безробіття. Багато працівників взагалі втрачають свою роботу.

6. Падіння купівельної спроможності населення. Таким чином, виходить, що при дефляції, незважаючи на те, що ціни на товари і послуги падають, купівельна спроможність людей теж падає, так як їхні доходи знижуються ще сильніше, ніж ціни.

7. Відтік інвестицій. Оскільки положення бізнесу в країні при дефляції погіршується, інвестори починають виводити з неї свої капітали, що ще сильніше погіршує ситуацію. Знову замкнуте коло.

8. Зростання проблемної заборгованості за кредитами. Через падіння доходів як бізнес, так і населення, які користуються позиковими коштами, втрачають можливості платити за своїми зобов’язаннями. В результаті стає гірше і їм самим, і їхнім кредиторам.

9. Падіння обсягів кредитування. Природно, при збільшенні частки проблемних активів, кредитні організації починають видавати менше позик, взяти кредит стає складніше і дорожче.

10. Втрата цінності активів. Всі активи при дефляції поступово втрачають свою вартість. Фактично виходить, що гроші — найвигідніший актив, а все інше, у що їх не вклади, буде знецінюватися.

Як ви бачите, наслідки дефляції можуть бути дуже серйозними, тому неправильно стверджувати, що коли ціни падають — це добре. Для нормального функціонування і розвитку економіки держави, все ж необхідна інфляція, а не дефляція, однак, вона повинна бути розумною і контрольованою.

І на закінчення я хочу розглянути найбільш яскраві історичні приклади дефляції:

1. Велика депресія в США і світі 1920-1933 роки. Найпотужнішf фінансова криза, на протязі якого спостерігалися, в тому числі, і сильні дефляційні процеси.

2. Дефляція в Японії в 1990-х — 2000х роках. Дуже серйозна проблема для країни з однією з найрозвиненіших економік світу. За останні десятиліття Банк Японії витратив мільярди доларів на боротьбу з дефляцією і надмірним зміцненням ієни, що вкрай невигідно для експортно орієнтованої держави. Наприклад, останнє запровадження такого заходу стало навіть встановлення негативної облікової ставки.

3. Дефляція в Євросоюзі в останні роки. У багатьох країнах Європи і в ЄС в цілому теж почала фіксуватися дефляція. Економісти забили серйозну тривогу і навіть стали впроваджувати непопулярні заходи для боротьби з цим явищем, наприклад, програму кількісного пом’якшення.

Тепер ви знаєте, що таке дефляція, які її причини і наслідки, і сподіваюся, розумієте, що коли ціни постійно падають — це аж ніяк не позитивне для економіки явище.

Економічний цикл

Сьогодні ми з вами розглянемо одне з найважливіших понять економіки -економічний цикл. Ознайомившись з цією статтею, ви дізнаєтеся, що таке економічні цикли, яких видів вони бувають, з яких фаз складаються, що представляють собою всі фази економічного циклу, які процеси і явища відбуваються в кожній фазі і т.д.. Думаю, що це просто необхідно знати і розуміти кожному, щоб краще орієнтуватися в економічній ситуації в якій він, безпосередньо, живе. Отже, про все по порядку …

Що таке економічний цикл? Економічні процеси, що відбуваються в окремо взятій країні, в регіоні, або навіть в світі, циклічні. Тобто, в економіці, як і в багатьох інших сферах навколишнього світу, діє одне важливе правило: «історія повторюється». Це означає, що процеси і явища, пов’язані з економікою держави і які на неї впливають, періодично змінюють один одного і можуть носити як позитивний, так і негативний характер.

економічний цикл

економічний цикл

Економічний цикл — це період розвитку економіки країни, що складається з декількох фаз, що поєднує в собі зростання і падіння економіки та досягнення нею своїх пікових точок. А що таке зростання і падіння економіки? Ця зміна її реального ВВП, тобто, зростання виробництва без урахування зростання цін. Таким чином, економічний цикл — це часовий інтервал між верхніми і нижніми піковими значеннями реального ВВП країни. Фактично, кожен економічний цикл поєднує в собі самі різні стани економіки країни: дуже гарну, дуже погану, погіршення і покращення, що відбуваються між ними.

Цикли економіки можуть бути висхідними і спадними: цей параметр визначається глобальним трендом ВВП країни. Висхідний економічний цикл — це цикл, при якому наступний пік ВВП вище попереднього. Спадний економічний цикл — це цикл, при якому наступний пік ВВП нижче попереднього.

Чому відбуваються економічні цикли? Є дві теорії: одна з них говорить про те, що вони неминуче виникають під впливом об’єктивних причин, які супроводжують будь-який економічний ріст або спад, інша — що причиною виникнення економічних циклів служать, швидше, випадкові чинники. Особисто я дотримуюся першої точки зору і вважаю, що економічні цикли неминучі: яким би сильним не було економічне зростання, воно обов’язково колись досягне свого піку, після чого піде падіння, і- навпаки.

Якщо розглядати причини економічних циклів, то багато в чому вони залежать від конкретної країни, про яку йде мова. Так, наприклад, в країнах з високим рівнем розвитку промисловості економічні цикли виникають, завдяки розвитку нових технологій або істотній зміни цін на енергоресурси. А в країнах з аграрним ухилом причиною виникнення нового економічного циклу можуть стати банальні погодні умови і урожай / неврожай в зв’язку з ними.

Причиною зміни економічного циклу також часто є якісь форс-мажорні ситуації: війни, революції, масові заворушення, а також зміна уряду чи правлячої партії, зміна політичного курсу, зміна економічної політики, і т.д..

Всього існує 4 основні фази економічного циклу:
1. Пік.
2. Спад.
3. Дно.
4. Підйом.

Тепер розглянемо кожну з них більш детально.

Пік (вершина)- це фаза економічного циклу, що характеризується максимальною продуктивністю економіки держави. На піку обсяги реального ВВП економіки максимальні. Коли економіка країни досягає свого піку, безробіття опускається до мінімуму, спостерігається максимальна активність в бізнесі, максимальний приплив інвестицій в економіку, а темпи зростання виробництва випереджають темпи інфляції. При цьому далі нарощувати виробництво з різних причин вже просто не виходить: не вистачає ресурсів, потужностей або ринків збуту. Тому пік економічного циклу, як правило, триває недовго.

Спад (рецесія). За піком завжди неминуче настає наступна фаза економічного циклу — спад або, як її ще називають, рецесія. Причому, за часом вона, як правило, триває значно довше: спад може бути дуже затяжним і мати різну силу в різні часові проміжки. Під час рецесії обсяги виробництва починають знижуватися, зменшуються і реальний, і номінальний ВВП, зростає безробіття, знижується ділова активність, інвестори виводять свої капітали з бізнесу, може рости інфляція (а може і не рости), але її темпи при цьому обов’язково вище темпів зміни виробництва.

Дно (депресія, застій). Найнеприємніша для економіки будь-якої країни і її громадян фаза економічного циклу. На дні реальний ВВП країни досягає своїх мінімальних значень, а рівень безробіття — максимальних. Коли економічний цикл проходить своє дно, в країні часто настає так звана фінансова криза. Багато виробництв та інші форми бізнесу закриваються, відбуваються масові звільнення, падає попит, споживча активність, у держави, її бізнес-структур і громадян накопичуються борги.

Саме коли економічний цикл проходить дно, в країні настає максимальний ризик дефолту і іноді він трапляється. Вважається, що дно, як і пік — недовгі за часом фази економічного циклу, однак, історія знає винятки з цього правила. Наприклад, знаменита Велика Депресія, яка охопила цілий ряд провідних країн, тривала близько 10 років.

Підйом (пожвавлення). Це найсприятливіша фаза економічного циклу, на мій погляд, навіть більш сприятлива, ніж пік. Тому що пік короткостроковий, а підйом може тривати роками. Коли є чітко виражений тренд на економічний підйом — це завжди сприятливо відбивається і на державі в цілому, і на кожній його бізнес-структурі, і на кожному жителеві в цілому.

В період підйому зростає реальне ВВП, скорочується рівень безробіття, в країну поступають інвестиції, розвивається бізнес, зростає купівельна спроможність населення. Темпи інфляції в фазу пожвавлення економіки завжди оптимальні (нижче, ніж темпи зростання виробництва), тому що в цю фазу реалізується т.зв. «відкладений попит», що виник під час попереднього спаду і дна.

На початку статті я вже писав про те, що економічні цикли бувають висхідними і спадними. Коли розглядають види економічних циклів, то найчастіше поділяють їх за часом свого існування: короткострокові (1-3 роки); середньострокові (3-15 років); довгострокові (понад 15 років). Що важливо, всередині довгострокового циклу можуть існувати свої середньострокові і короткострокові — як правило, так і відбувається. Тобто, наприклад, посеред глобального підйому будуть свої короткострокові пожвавлення і спади, піки і депресії.

Тепер ви маєте достатнє уявлення про те, що таке економічні цикли, чому вони виникають і як проходять. Для простого обивателя дуже важливо знати, в якій фазі і в якому її фрагменті на поточний момент перебуває його країна, щоб, виходячи з цього, планувати свої особисті фінанси. Так, наприклад, якщо мова йде про початок підйому, то це саме час для інвестування, створення джерел пасивного доходу, відкриття бізнесу.

А якщо почався економічний спад і наближається дно — необхідно максимально убезпечити свій капітал, вивести його з ризикових активів, почати посилено економити, відмовитися від великих витрат, збільшити резервний фонд і т.д..

Тіньова економіка

Сьогодні хочеться поміркувати про таке негативне для держави явище, як тіньова економіка. У цій статті я розгляну, що представляє собою тіньовий сектор економіки, які основні причини та наслідки тіньової економіки, дам трохи даних по статистиці і масштабами тіньової економіки в Україні, Росії та світі, а також запропоную деякі заходи щодо боротьби з цим явищем.

Що таке тіньова економіка? Отже, в кожній державі є своя економічна система, свій бюджет, який наповнюється доходами з різних джерел і витрачається за різними напрямками витрат. Все це відбувається на підставі законодавчих актів країни, які і наказують, як повинен працювати бізнес, хто які податки повинен платити, що можна робити, а що не можна, простіше кажучи. При цьому, вся діяльність фіксується різними державними органами і за її результатами вираховуються макроекономічні показники, які і відображають стан економіки країни: ВВП, інфляція, безробіття і т.д..

тіньова економіка

тіньова економіка

Однак, далеко не всі виплати надходять так, як наказано законами. Чому? Все просто: тому що так фінансово вигідніше. З метою оптимізації своїх витрат і збільшення прибутку багато підприємців і пересічні громадяни країни заробляють гроші в тій чи іншій мірі нелегально. Відповідно, їхня діяльність повністю або частково ніде не враховується і не впливає ні на наповнення бюджету та інших державних фондів, ні на макроекономічні показники країни, як би залишаючись «в тіні» всього цього. Звідси і з’явилися терміни «тіньова економіка», «тіньовий ринок».

Тіньова економіка — це сукупність всіх економічних процесів в країні, що протікають стихійно, в обхід законодавчих актів, поза контролем держави і які не надають якого-небудь впливу на її показники. Головний мотив тіньової економіки- приховування доходів і ухилення від оподаткування. До тіньової економіки можна віднести будь-які сфери товарно-грошових відносин, що відбуваються в державі: виробництво, збут, перепродаж, надання послуг, працевлаштування і т.д.

Можна виділити 3 види тіньової економіки:

1. Фіктивна економіка. Її ще називають «друга економіка» — це діяльність, яка відома державі, контролюється нею, але з різних причин не ведеться офіційно і не впливає на бюджет та макроекономічні показники. Фіктивна економіка використовується для наповнення другого, неофіційного бюджету, який, у свою чергу, витрачається на такі ж неофіційні заходи, наприклад, підтримку правлячої партії на виборах і т.п..

2. Сіра економіка. Сюди відносяться бізнес процеси, що протікають напівофіційно або напівлегально. Наприклад, підприємства, які декларують менший, ніж насправді, оборот, мають в штаті як офіційно оформлених, так і нелегальних працівників, які виплачують мінімальну зарплату офіційно, а решту — «в конвертах» і т.п..

3. Чорна економіка. Вид тіньової економіки, який взагалі ніяким чином не «світиться», протікає виключно підпільно. Як правило, чорна економіка функціонує під «покровительством» чиновників або правоохоронних структур, які завжди знають про її існування і мають від цього свою корупційну частину доходу.

Реальні масштаби тіньової економіки завжди дуже складно оцінити, тому за різними оцінками вони можуть істотно відрізнятися. В цілому можна констатувати, що чим слабкіший загальний економічний рівень розвитку держави — тим сильніше в ньому розвинена тіньова економіка і навпаки. Навіть в розвинутих країнах, таких як США, Японія, Німеччина, Франція та ін., масштаби тіньової економіки оцінюють в 9-15% від ВВП цих країн, що досить багато.

Масштаби тіньової економіки в Україні за різними оцінками становлять від 25 до 60% від ВВП країни. Масштаби тіньової економіки в Росії за офіційними даними Росстату складають 15-16% від ВВП, за оцінками різних економістів і експертів — до 50% ВВП і більше.

Розглянемо основні причини розвитку тіньової економіки:

1. Надмірно високі податки. Чим вище податковий тягар, тим менш вигідно вести офіційну діяльність. Іноді може виникати ситуація, при якій легально вести бізнес в принципі неможливо (наприклад, в сукупності ви повинні будете заплатити податків більше 100% від свого прибутку). Це може стосуватися, наприклад, окремих галузей економіки.

2. Високий рівень бюрократизації. Але не тільки податки впливають на розвиток тіньової економіки (наприклад, у багатьох європейських країнах податкові ставки дуже високі, але тіньова економіка там розвинена не так сильно, як у нас). Другою важливою причиною є надмірний рівень бюрократизації всіх процесів, пов’язаних з оформленням та веденням бізнесу. Коли підприємець, наприклад, бачить, що офіційне відкриття бізнесу забере у нього довгі місяці, а то й роки, а неофіційно він може «домовитися» за лічені дні — звичайно, він вибере другий варіант.

3. Високий рівень державного втручання. Коли легальний бізнес постійно «тероризують» перевірками і обкладають штрафами за все, що можна і не можна, природно, вигідніше працювати нелегально і платити тим же структурам певну обумовлену регулярну плату.

4. Високий рівень корупції. Ну і звичайно ж, чим вище рівень корупції в країні — тим сильніше в ній буде розвинений тіньовий бізнес. Можна сказати, що поняття «корупція» і «тіньова економіка» взаємодоповнюючі.

5. Несуттєві покарання за розкриття тіньових схем. Наприклад, якщо підприємець умовно буде платити 100 тисяч грошових одиниць штрафу за виявлені у нього тіньові обороти, а заробляти на них буде 1 млн. грошових одиниць за той же період — природно, йому буде вигідно вести тіньовий бізнес.

6. Кризові явища в економіці. Коли настає фінансова криза, легальна діяльність у багатьох сферах стає неефективною, збитковою, тому бізнесмени і їх працівники йдуть в тіньову сферу, щоб зберегти хоча б частково свої заробітки (інакше у них не залишиться засобів для існування).

В цілому всі причини тіньової економіки зводяться до одного: чим складніше і дорожче заробляти легально — тим сильніше буде розвинений тіньовий ринок в країні.

Тепер давайте розглянемо, як тіньова економіка впливає на розвиток держави і її суспільства, на економічні процеси, що відбуваються всередині країни. На перший погляд, напевно, всім здається, що вплив тіньової економіки носить виключно негативний характер, однак, це не так: в тіньовому ринку можна знайти і свої позитивні моменти. Розглянемо це докладніше. Тіньова економіка, мінуси:

1. Уповільнення зростання економічного розвитку держави. Тіньова економіка погіршує всі найважливіші макроекономічні показники розвитку країни: ВВП (країна не «добирає» обсягів виробництва); безробіття (нелегальне працевлаштування збільшує цей показник) і т.д..

2. Зниження доходів бюджету. Оскільки тіньовий сектор економіки не платить податки або платить їх в недостатній кількості — від цього страждає бюджет країни, недоодержуючи доходи.

3. Скорочення витрат бюджету. Відповідно, коли менше доходів, менше стає і витрат. Від цього особливо страждають люди, які у великій мірі залежать від фінансування держави: працівники бюджетних структур, пенсіонери, одержувачі соціальних виплат і т.д..

4. Зростання корупції. Так само, як корупція сприяє розвитку тіньового ринку, так і тіньовий сектор економіки сприяє зростанню корупції, оскільки ці поняття нерозривно пов’язані одне з одним.

5. Криміналізація економіки. Чим сильніше розвивається тіньовий бізнес, тим сильніше розвиваються і тіньові способи «вирішення питань». Як правило, тіньова економіка завжди в тій чи іншій мірі криміналізована, особливо найбільші її представники.

Проте, як би це дивно не звучало, тіньова економіка має свої плюси:

1. Зростання доходів задіяних громадян. У тих, хто обертається в тіньовій сфері, доходи вище, а це надає свій позитивний ефект на економіку країни: вищий рівень платоспроможності, вище попит на товари і послуги, що стимулює розвиток виробництва.

2. Більше можливостей для заробітку. Коли людина, припустимо, не має можливості офіційно працевлаштуватися, вона може працювати неофіційно в тіньовому бізнесі і отримувати дохід, в той час як інакше вона б не заробляла нічого взагалі.

3. Пом’якшення негативного впливу кризи. Коли в економіці держави загострюються кризові явища, як бізнесмени, так і їхні працівники йдуть в тіньовий сектор економіки. Якби вони просто закрили свій бізнес і були звільнені — вони б взагалі позбулися джерел доходу, відповідно, постраждали б від кризи значно сильніше.

Тіньова економіка не робить виключно негативного впливу на економіку держави: хоча він і переважає, свої плюси в цьому теж можна знайти.

Ну і наостанок пару слів про те, як боротися з тіньовою економікою. Зазвичай всі заходи по такій боротьбі зводяться до посилення відповідальності за використання яких-небудь тіньових схем ведення бізнесу. Можливо, такий спосіб і має певний вплив, але в цілому, на мій погляд, він малоефективний. Та й на практиці, думаю, всі легко можуть переконатися, що це так, просто подивившись на всі боки.

Боротьба з тіньовою економікою, щоб вона була ефективною, повинна припускати усунення причин, які її породжують (вони описані вище), а не наслідків. Я вважаю, що таку боротьбу потрібно здійснювати в двох ключових напрямах:

1. Економічні методи. Щоб зменшити тіньовий сектор економіки, потрібно, в першу чергу, прагнути створити економічні умови, які дозволяли б бізнесу прибутково працювати і розвиватися в реальному секторі. Тобто, знижувати податковий тягар, надавати різноманітні пільгові безподаткові періоди (при початку діяльності, під час кризи і т.д.). Підприємці повинні відчути, що легально їм вигідніше працювати, ніж нелегально і це буде найголовніший мотив до того, щоб вивести свої обороти з тіньової сфери.

2. Боротьба з корупцією. Ну і, звичайно ж, боротьба з тіньовою економікою буде малоефективною, якщо одночасно з нею не проводити боротьбу з корупцією, яку я теж пропоную вести економічними методами, тому що вони найбільш ефективні (по посиланню можете почитати, як саме).

Тепер ви маєте більш повне уявлення про те, що таке тіньова економіка, чому вона виникає, до яких наслідків призводить і як з нею краще боротися.

Економіка країни

Чи знаєте ви, як працює економіка країни? Що це взагалі таке? Напевно, багато хто ось так відразу не зможе відповісти на це, здавалося б, просте запитання. Тому я вирішив написати про це окрему статтю, в якій постараюся максимально доступно і зрозуміло пояснити, що таке економіка країни і за якими принципами вона функціонує. Сподіваюся, що ця інформація виявиться цікавою та корисною.

Що таке економіка країни? Економіка країни — це сукупність всіх типів ресурсів і факторів виробництва (природні ресурси, трудові ресурси, фінансові ресурси — капітал, підприємницькі здібності, знання та вміння), які перебувають в межах держави, якими розпоряджаються різні органи її влади та суб’єкти господарювання.

економіка країни

економіка країни

Чим можна охарактеризувати економіку країни? Як зрозуміти, що ця економіка «хороша», а ця- «погана»? Це можна зробити різними загальноприйнятими статистичними показниками. Основних показників економіки можна виділити три (в різних країнах вони можуть називатися трохи по-різному, але суть одна і та ж:

1. Валовий внутрішній продукт (ВВП) — це вартість всіх вироблених на території країни товарів і послуг за певний період, незалежно від цілей виробництва (для внутрішнього споживання, для експорту, для накопичення). Точніше уявлення про економіку країни цей показник дасть в зв’язці з іншими даними, наприклад, ВВП на душу населення.

2. Рівень інфляції — показник, що характеризує зростання цін на товари і послуги за певний період. Фактично цей показник характеризує стабільність економіки. Існує цілий ряд різних індексів, що характеризують рівень інфляції, для різних випадків застосовують різні показники.

3. Рівень безробіття — показник, що характеризує відсоток офіційно ніде не зайнятих осіб серед працездатного населення. Також існує ряд інших важливих показників економіки, ці прийнято вважати за основні.

Головним показником економіки виступає валовий внутрішній продукт країни. Причому, не в абсолютному вираженні (він сам по собі мало про що говорить), а в динаміці. Якщо ВВП за звітний період виріс в порівнянні з попереднім — значить, спостерігається зростання економіки країни, а якщо знизився — падіння. Тобто, головна мета економіки країни — це створення і нарощування ВВП.

Економіка країни циклічна: як показує практика, в будь-якій економіці можна спостерігати економічні цикли. Основних таких циклів 4:

• Економічний підйом: зростання ВВП, зниження безробіття і інфляції;

• Економічний пік: максимальні показники ВВП, мінімальне безробіття та інфляція;

• Економічний спад: зниження ВВП, зростання безробіття та інфляції;

• Економічне дно: мінімальні показники ВВП, максимальне безробіття та інфляція .

Як правило, цикл дна самий нетривалий, але буває, що економіка залишається на дні дуже довгий час і тоді цей цикл називають економічною депресією. Всі ці цикли змінюють один одного саме в такій послідовності (після дна знову йде підйом). Кожен цикл може тривати певний час, який визначається поточною економічною кон’юнктурою. Але найголовніше — економічні цикли можуть бути як глобальними, там і середньостроковими, короткостроковими, всередині одного циклу можна спостерігати інші.

Всього за часовими характеристиками їх виділяють 4 типи: короткострокові (2-3 роки); середньострокові (6-13 років); довгострокові (15-20 років); глобальні (50-60 років).

Економіка країни, можна сказати, має кілька структур, давайте їх розглянемо. Відтворювальна структура спрямована на створення того самого ВВП, який і характеризує державну економіку. У цю структуру входять всі суб’єкти господарювання, які виробляють які-небудь товари та послуги: державні підприємства, великий, середній і малий бізнес, приватні підприємці. Галузева структура економіки передбачає поділ усіх її господарюючих суб’єктів за різними секторами (галузями) виробництва: промисловість, сільське господарство, торгівля, і т.д., причому, всередині кожного сектора є безліч підгалузей за принципом мережевої структури. Територіальна структура економіки ділить її за територіальною ознакою: по регіонах, областях, округах, штатах, районах, містах і т.д., що входять до складу держави.

Як я вже писав, головною метою економіки держави є підтримка хороших темпів виробництва і зростання ВВП. Але є й інші цілі економіки країни, які в тій чи іншій мірі пов’язані з основною. Давайте їх розглянемо.

• Оптимальний рівень інфляції і цінова стабільність. Тобто, не високий і не низький, для кожної країни можна знайти своє оптимальне значення. Якщо інфляція буде занадто сильною — це сприятиме економічному спаду, а якщо занадто низькою — застою. Низькі ціни вигідні споживачам, але не вигідні виробникам, а високі — навпаки. В ідеалі ціни повинні регулюватися не державою, а ринком, при цьому залишаючись на оптимальному рівні і для продавців, і для покупців.

• Платіжний баланс і стабільна валюта. Кожна держава веде свою зовнішньоекономічну діяльність — щось продає за кордон і щось звідти купує(експорт та імпорт). Співвідношення між експортними та імпортними операціями зветься торговий (платіжний) баланс держави. Це один з ключових чинників, що впливають на валютний курс. В ідеалі експорт повинен дорівнювати імпорту, але на практиці таке рідко зустрічається. Тому одне з основних завдань економіки країни- регулювання торгового балансу і скорочення різниці між експортними та імпортними операціями.

• Високий рівень зайнятості. Чим нижче безробіття — тим стабільніша економіка країни і сама держава в цілому. Коли люди забезпечені заробітком — зростає рівень життя, знімається різного роду соціальна напруга. Абсолютної 100%-ї зайнятості не буває навіть в країнах з найстабільнішою економікою, якийсь невеликий відсоток населення все одно не працює з різних причин, але близький до нуля рівень безробіття — це хороший показник.

Завдяки виконанню цілей і завдань, що стоять перед економікою країни, в державі має підтримуватися високий рівень життя населення. Для виконання завдань, що стоять перед економікою країни, органи влади використовують різного роду регулятори, дія яких закріплюється законодавчими актами та іншими нормативними документами. До таких регуляторів можна віднести:

• Податкові регулятори (ставки податків і зборів);

• Державне регулювання цін;

• Встановлені рівні зарплат, пенсій, соціальних допомог;

• Інструменти Національного Банку (облікова ставка, валютні інтервенції, операції з цінними паперами тощо);

• Державне регулювання ставок за кредитами;

• Пільги та субсидії громадянам і суб’єктам господарювання; і т.д.

Ось, власне, ті основні моменти, які характеризують економіку країни. Думаю, в цьому немає нічого складно і приблизне уявлення про те, як працює економіка країни та що її характеризує, ви отримали.

Боротьба з корупцією

Сьогодні я вирішив поговорити про таку серйозну і актуальну тему як боротьба з корупцією і запропонувати один метод такої боротьби, який я ще ніде не зустрічав в наших умовах, але який міг би виявитися цілком дієвим. Я розповім вам не тільки як побороти корупцію, а й як вивести роботу бюджетних (тобто, найбільш корумпованих) установ і організацій на новий якісний рівень.

Звичайно ж, все це буде носити характер думки, яке в чемусь навіть може бути помилковою. Не факт, що до мене взагалі хто-небудь прислухається і, тим більше, що щось подібне буде втілено в життя. Проте, боротьба з корупцією в Україні та й інших пострадянських країнах — це, я думаю, дійсно «хвора тема», тому теж вирішив висловитися про це — чому б і ні.

боротьба з корупцією

боротьба з корупцією

Думаю, всі знають, що коли у нас говорять про боротьбу з корупцією, найчастіше це стосується введення і посилення кримінальної відповідальності за вчинені корупційні злочини. Причому, чим жорсткіша ця відповідальність — тим більше підтримки серед населення вона знаходить. Я ж, як фінансист, хочу розглянути протидію корупції з незвичайної, фінансової точки зору. Думаю, що це буде правильніше та й ефективніше, оскільки корупція — це ж злочини, які мають під собою саме фінансову основу. Отже, позначу основні моменти, що стосуються протидії корупції в моєму розумінні.

Правило 1. За фінансовий злочин має бути фінансове покарання, обов’язково жорстке і однозначне. Грубо кажучи, людина, спіймана на отриманні хабара, на крадіжці грошей з бюджету, повинна відповісти за це сплатою до бюджету штрафу, в певну кількість разів перевищуючого розмір цього хабара або вкраденої суми. Думаю, в разів 20, плюс-мінус, залежно від ситуації. Причому, якщо вона не в змозі оплатити такий штраф — необхідно для цього реалізовувати її майно з аукціону і / або віднімати певну суму з її регулярних доходів до тих пір, поки штраф не буде повністю сплачено, нехай навіть довічно.

Також є сенс стимулювати якнайшвидшу сплату штрафу в бюджет. Наприклад, якщо штраф не погашається одразу ж після нарахування, на нього починають нараховуватися відсотки, допустимо, в розмірі подвійної облікової ставки (приблизно як мінімальна ставка по кредиту). Тоді корупціонер не буде зацікавлений затягувати цей процес. Садити корупціонерів, на мій погляд, не потрібно. По-перше, тому, що якщо реально посадити всіх, хто бере і дає хабара, краде з бюджету, країна перетвориться в одну велику в’язницю й інші люди будуть працювати тільки на утримання цієї в’язниці.

Якщо садити вибірково — це якось неправильно і, погодьтеся, ще більше буде породжувати корупцію. До того ж, уявіть, давайте змоделюємо ситуацію … Припустимо, чиновник взяв хабар, його зловили і присудили йому 5 років в’язниці. На його утримання у в’язниці за цей період піде в десятки раз більше грошей, ніж хабар, на якому його зловили! Звідки беруться ці гроші? З податків і зборів, які платять звичайні люди. Таким чином, виходить, що боротьба з корупцією в тому вигляді, що є — це просто додаткові витрати, які лягають на плечі платників податків.

Комусь легше від того, що, припустимо, 100 гривень з його щомісячного доходу йде на утримання під вартою якогось корупціонера? Думаю, що набагато правильніше було б, щоб, навпаки, цей корупціонер доплачував вам цих 100 гривень, спокутував свою провину, так би мовити фінансово.

Боротьба з корупцією буде ефективною і взагалі корисною лише в тому випадку, коли вона буде приносити доходів більше, ніж витрат. В реальності ж зараз все відбувається навпаки: на боротьбу з корупцією виділяються чималі фінансові ресурси (нагадаю, що побічно — це гроші громадян), які кудись йдуть і зовсім не окупаються. Проаналізуйте бюджети і переконайтеся в цьому самі. Тобто, від такої протидії корупції прості люди тільки втрачають. І це неправильно. Розкриття корупційного злочину повинно приносити прибуток в бюджет, а не збитки. В іншому випадку я взагалі не бачу сенсу боротьби з корупцією.

Правило 2. Фінансове стимулювання співробітників по боротьбі з корупцією. Далі, давайте подумаємо, а чи зацікавлені держслужбовці, які здійснюють певні функції з протидії корупції, в цій самій протидії? Думаю, ні для кого не секрет, що саме служби по боротьбі з корупцією часто виявляються найголовнішими корупціонерами. Чому так відбувається? Все гранично просто: вони не мають фінансової мотивації, що виходить від держави, щоб затримувати і судити корупціонерів, зате мають фінансову мотивацію «закривати очі» на корупційні злочини, яку забезпечують їм самі корупціонери. Спокуса велика і боротися з нею однією ідейністю просто нереально — давайте дивитися правді в очі.

Як істотно підвищити мотивацію протидії корупції? Дуже просто: якась частка штрафу, сплаченого корупціонером в бюджет, повинна повертатися тому, хто його спіймав і розкрив злочин. Тобто, повинен бути якийсь принцип партнерської програми. Припустимо, 10% від штрафу — безпосередньому виконавцю, що допоміг виявити порушника закону, 1% — його начальнику, 0,1%- начальнику начальника і т.д. Погодьтеся, в такому випадку всі відразу ж будуть зацікавлені в затриманні корупціонерів. Як вам така мотивація? Я думаю, що при таких умовах люди йшли б на посаду по боротьбі з корупцією навіть з мінімальними зарплатами від держави або взагалі працювали б без зарплат.

Правило 3. Фінансове стимулювання «інформаторів». Мотивація в боротьбі з корупцією необхідна не тільки профільним службам, а й абсолютно кожній людині, яка здатна внести в цю потрібну справу свій посильний внесок. Механізм простий: людина, яка повідомила про корупційний злочин, факт який буде підтверджено, теж повинна отримувати свою «частку» від штрафу, сплаченого до бюджету злочинцем. Наприклад, теж 5-10%. При такій мотивації за корупціонерами почнеться справжнє полювання і боротьба з корупцією стане максимально ефективною.

Правило 4. Переклад державних структур на самофінансування і створення конкуренції. У попередніх пунктах я розглядав прийоми боротьби з корупцією, що усувають її наслідки, а тепер переходжу до найголовнішого — до усунення причини. У чому полягає головна причина корупція? Вона носить чисто фінансовий характер: бажання поліпшити своє фінансове становище, збільшити свої особисті доходи незаконними методами.

Ви згодні? Думаючи про те, як побороти корупцію, потрібно, перш за все, постаратися скасувати цю причину, тобто, можливість незаконного фінансового збагачення державних чиновників. За рахунок чого відбувається це збагачення? Правильно — за рахунок бюджетних коштів, які надходять в держструктуру і розподіляються її керівником. Як зробити так, щоб вкрасти бюджетні кошти було неможливо? Потрібно максимально перевести всі державні структури на самофінансування. Що це означає? Це означає, що бюджетні структури повинні стати комерційними підприємствами, які заробляють прибуток і оплата праці співробітників цих підприємств, а перш за все — керівників, повинна залежати від того, скільки вони заробили.

Як відбувається зараз? Є бюджетне підприємство. Воно отримує фінансування з державного або місцевого бюджету, у тому числі і на свої поточні витрати і на оплату праці працівників, включаючи премії. Чим більше «пробивним» буде керівник, тим більше фінансування він зможе «вибити» своєму підприємству. Це що стосується витрат.

Доходи ж бюджетного підприємства йому не надходять взагалі. Вони надходять відразу в бюджет, теж або місцевий, або регіональний, або державний. Чи зацікавлений керівник такого підприємства в тому, щоб його структура працювала прибутково, тобто, отримувала більше доходів, ніж фінансування? Абсолютно ні. Тому що на його особистий рівень оплати праці це практично не впливає. Ну, може бути, якусь премію невелику виплатять 1-2 рази в рік, не більше того.

Тоді в чому його матеріальна зацікавленість? У тому, щоб залучити якомога більше фінансування, з якого він може, шляхом використання всіляких корупційних відкатних схем, максимально поповнити свій особистий бюджет. Йому взагалі не важливо, на що піде це фінансування, чи відчуває підприємство в ньому необхідність, йому важливо, скільки він звідти зможе вкрасти. Тому він буде, в першу чергу, «пробивати» фінансування на ті статті витрат, з яких можна вкрасти більше! Це дуже логічно, так це зараз і відбувається.

А ще його матеріальна зацікавленість в тому, щоб доходи його підприємства надходили не в бюджет, а особисто йому в кишеню. Тому він теж буде намагатися всіляко цьому сприяти, що теж можна спостерігати зараз практично повсюди. Щоб розірвати цей «гордіїв вузол», щоб була реальна боротьба з корупцією, а не її видимість, потрібно тільки міняти всю схему роботи бюджетних структур на іншу, таку, при якій:

• Керівник структури просто не зміг би користуватися зазначеними вище схемами;

• Керівник структури був би особисто матеріально зацікавлений в успішності і прибутковості свого підприємства.

Цього можна досягти, перевівши такі підприємства на самофінансування. Тобто, потрібно припинити фінансувати їх з державних і місцевих бюджетів, а змусити працювати прибутково, забезпечувати свої витрати своїми доходами, а не «вливаннями» ззовні. Причому, завдання цю потрібно покласти, природно, на керівника кожної такої структури. Ну а керівників, які не справляються з цим завданням, міняти на більш ефективних.

Як буде відбуватися в цьому випадку? По-перше, фінансування не буде, тому вкрасти гроші з бюджету буде просто неможливо. По-друге, керівник не зможе красти зі своїх витрат через відкатні схеми: він буде зацікавлений заплатити якомога менше, щоб підприємство не було збитковим, адже інакше його звільнять. По-третє, керівнику так само не вигідно буде пропускати доходи «повз касу», тому що тоді теж підприємство стане збитковим і його звільнять.

При цьому прибуток (доходи мінус витрати), отриманий бюджетним підприємством, доцільно ділити на 2 частини, я пропоную — 50/50, навпіл. Одну половину підприємство перераховує до бюджету, формуючи державні доходи, а другу витрачає на свій розсуд: на власний розвиток і модернізацію, а також на надбавки з оплати праці своїм співробітникам. Таким чином, сама мотивація до отримання хабара або відкату, яка присутня зараз, зміниться на протилежну: мотивацію до заробляння прибутку, це і буде, на мою думку, найбільш ефективна боротьба з корупцією.

Впровадження подібної системи змогло б не тільки стати дієвим способом протидії корупції, а й істотно підвищити ефективність роботи бюджетних структур. Неефективні керівники б швидко «відсіялися», а ефективні конкурували б між собою за клієнтів, покращуючи для цього якість обслуговування при фіксованих розцінках на послуги. Збиткові бюджетні підприємства перетворилися б у прибуткові. Бюджети всіх рівнів замість постійних витрат на фінансування своїх структур почали б отримувати доходи від їх прибутку. Тобто, виграли б від впровадження такої системи абсолютно всі: і держава, і підприємства, і їхні співробітники. Всі, крім корупціонерів: їх злочинні схеми просто втратили б свою фінансову привабливість.

Що ж, давайте підведемо підсумки. Запропоновані мною методи боротьби з корупцією:

1. Не вимагають практично ніяких витрат з боку держави.

2. Припускають хорошу матеріальну мотивацію всіх, хто буде протидіяти корупції.

3. Перекладають всі витрати на впровадження цієї системи на самих корупціонерів.

4. Стимулюють ефективну роботу і вдосконалення системи бюджетних установ.

5. Істотно знижують бюджетні витрати і при цьому збільшують доходи.

Виглядає красиво, правда? Ось такою могла б бути реальна боротьба з корупцією в нашій державі, та й чого гріха таїти, в інших пострадянських країнах країнах в моєму розумінні. Буду радий почути ваші думки з приводу цього всього в коментарях. Звичайно ж, поки це на рівні міркувань. Це лише загальний принцип, над яким можна було б при бажанні і необхідності попрацювати і довести його до досконалості. Я думаю, що він мав би вельми непоганий ефект. Що скажете?

Якщо вам сподобалася ця інформація і ви згодні, що така боротьба з корупцією була б ефективною — поділіться посиланням на цю статтю в соцмережах, на форумах і сайтах, на яких ви спілкуєтеся. Будемо просувати цю ідею в маси: хто знає, а раптом до неї прислухаються? Думаю, ми всі від цього тільки виграємо.

Роль інвестицій в економіці

Сьогодні я хочу поговорити з вами про роль інвестицій в економіці. Все, що ви прочитаєте в цій статті, можна віднести до абсолютно будь-якого господарюючого суб’єкту: країни, регіону, муніципального утворення, міста, селища і окремо взятого підприємства. Чому так важливі інвестиції, яку роль вони відіграють, чи може існувати економіка без інвестицій: відповіді на всі ці запитання ви знайдете в цій статті.

Перш за все, необхідно дуже добре розуміти, що таке інвестиції, розуміти різницю між інвестиціями, капітальними вкладеннями, кредитом та іншими фінансовими процесами. Якщо дуже коротко, то інвестиції здійснюються виключно з метою створення яких-небудь активів, які приноситимуть дохід інвестору. Тобто, за інвестиціями завжди стоїть комерційний інтерес.

роль інвестицій в економіці

роль інвестицій в економіці

Чому я так підкреслюю цей момент? Щоб було зрозуміло, що інвестору далеко не байдуже, що буде з його вкладеннями. Він вкладає гроші для того, щоб відновити / модернізувати / створити щось таке, що працювало б, успішно розвивалося і приносило б йому прибуток. Саме на цьому і заснована ключова роль інвестицій в економіці. Комерційний інтерес інвестора до розвитку об’єкта інвестицій виступає одним з головних двигунів економіки.

Роль інвестицій в економіці полягає в тому, що саме завдяки цілеспрямовано вкладеному капіталу створюється виробництво, товарообіг, робочі місця, наповнення бюджету податками, головний показник розвитку економіки — ВВП і т.д.. Коли ми говоримо про інвестиції, в першу чергу, ми маємо на увазі приватні інвестиції. Однак, інвестором може виступати і, наприклад, держава. Інша справа, що в наших умовах державні інвестиції малоефективні або неефективні взагалі.

Чому так виходить? Все просто: чиновники, які управляють державними підприємствами, не мають особистої матеріальної зацікавленості в тому, щоб державні інвестиції окупалися і приносили прибуток. Їхній інтерес може виявлятися хіба що в різних корупційних схемах, які, як ви розумієте, явно не спрямовані на те, щоб створювати і розвивати щось корисне. Інтерес приватного інвестора зовсім інший: йому потрібен прибуток, чим більше — тим краще і, бажано, постійний, якийсь грошовий потік, який буде створювати вкладений капітал. Тому він, як ніхто інший, буде зацікавлений, щоб його інвестиції працювали, приносячи користь одночасно і йому самому, і державі.

У спілкуванні з різними людьми я дуже часто чую багато жалю і негативних думок з приводу того, що державні підприємства передаються приватним інвесторам. Мовляв, «от раніше все було державне, все працювало і процвітало, а ось тепер всі комусь віддали, зруйнували та практично все розікрали …». Тут потрібно зрозуміти, що ці підприємства зруйнували і розікрали не тому, що їх передали якимось приватникам, а тому, що їх цілеспрямовано хотіли зруйнувати і розікрасти ті державні чиновники, в чиєму віданні вони перебували. І процес цього розкрадання не має взагалі нічого спільного з інвестиціями, навіть якщо хтось і намагався «замаскуватися» під них.

Ефективність інвестицій, роль інвестицій в економіці визначається тим, з якою метою здійснюються ці інвестиції, чи відповідають вони загальноприйнятим економічним законам. Якщо інвестиціями (будь то приватні або державні інвестиції) просто прикривають корупційні схеми — природно, ніякої користі економіці це не принесе, а принесе тільки шкоду. Роль інвестицій буде позитивною лише в тому випадку, якщо це реальні інвестиції, а не щось інше.

Ще одне спостереження. Коли ставиш людям питання: «що потрібно, щоб країна / регіон / місто розвивалися, щоб почалося економічне зростання, щоб люди жили добре?», Вони відповідають: «потрібно розвивати виробництво, потрібна робота, потрібні робочі місця і бажання працювати». Це все вірно, але лише частково. Тому що, насамперед, потрібні інвестиції! Саме завдяки інвестиціям створюється те саме виробництво і ті самі робочі місця. Якщо не буде інвестицій — ніяке бажання працювати не допоможе, нехай навіть найсильніше. Навіть якщо людина буде працювати на себе, створювати власний бізнес — і це вона теж буде робити, завдяки особистим інвестиціям.

Створення робочих місць в наших умовах може здійснюватися і не шляхом інвестицій, а наприклад, шляхом прямого фінансування з державного бюджету. Саме так працюють дуже багато державних і бюджетних підприємств, які за своєю фінансовою суттю є збитковими (витрачають набагато більше, ніж заробляють), але продовжують функціонувати. Чи є така робота і робочі місця двигуном економіки? Ні! Навпаки, вони гальмують розвиток: збільшують тільки державні витрати і все. Роль інвестицій в економіці полягає в тому, щоб не просто створювати виробництво і робочі місця, а створювати саме прибуткове виробництво, яке буде збільшувати ВВП і доходи, а не витрати господарюючого суб’єкту.

Сподіваюся, ви перейнялися тим, яку важливу роль відіграють інвестиції в економіці будь-якої країни. Саме тому дуже часто можна почути з вуст різних політиків, як важливо для країни / міста/ регіону залучення інвестицій. Однак, залучити інвестиції в наших умовах дуже непросто. Всьому виною так званий інвестиційний клімат, але про це ми поговоримо вже наступного разу.

При використанні матеріалів сайту посилання на Invest-Program.com.ua обов'язкове. Design by Prostorunet